Сергій Єсюнін (м. Хмельницький)
провідний науковий співробітник

Микола Осліковський - талановитий воєначальник, Герой Радянського Союзу.

          Подільська юність

          Микола Осліковський (1900-1973 рр.) народився у Летичеві в родині інтелігентів. Батько, Сергій Йосипович, хоча і був дворянського походження, але "мільйонних капіталів" не мав і служив на скромній посаді в повітовому земстві. Між тим, ця людина була з числа надзвичайно ерудованих, чесних та справедливих, що певною мірою і заважало службовому росту. Життєвий тон у сім'ї задавала мати, Олена Василівна - вчителька за фахом, жвава, весела, енергійна жінка. Було у Миколи ще дві старші сестри - Марія та Олена.

          У десять років Микола вступив у Проскурівське Олексіївське реальне училище (нині в цьому приміщенні Хмельницький міськвиконком). Через два роки хлопця перевели в щойно відкриту в Летичеві гімназію, де він і закінчив повний курс навчання. "Відмінними знаннями брат не відзначався, - згадувала сестра Олена, - і все тому, що цілісінькі дні він проводив в розташованих неподалік від нашого будинку конюшнях гусарського ескадрону Охтирського полку, який в ті роки квартирував у Летичеві. Солдати добре знали Миколу, полюбили його та із задоволенням навчали кавалерійській виправці". Тоді ніхто й гадки не мав, що кавалерія для цього хлопця стане справою життя.

          Революційні події 1917-20 років вирішили подальшу долю Осліковського. Дев'ятнадцятирічним він вступає в партію більшовиків і незабаром стає командиром ескадрону Червоної армії. Після громадянської війни, в 1921 році його, як одного з кращих кіннотників, направляють в Одесу на Вищі курси командирів. Навчання почалося успішно, але тут-то і згадали про ... дворянське походження Миколи.

          Генерал кавалерії

          Наприкінці 1921 року Миколу Осліковського виключають з партії. Голова парткому сказав: "Покайся, відмовся від свого батька", але той у відповідь: "Виключили би за провину - я би покаявся. А щодо батька, то він людина чесна і порядна, я його завжди поважатиму". Невідомо як розгорталися б події далі, якби на дворі був 1937 рік. А тоді молодий командир, закінчивши курси, дякуючи своєму таланту, вдало продов жив службу в Червоній кавалерії. Початок Великої Вітчизняної війни М.Осліковський зустрів у званні полковника на посаді виконуючого обов'язки командира 9-ї Кримської кавалерійської дивізії.

          Перші бої дивізія прийняла на річці Прут, потім воювала під Харковом, восени її перекинули під Москву. В грудні 1942 року Осліковському присвоїли звання генерал-майора і призначили командиром 3-го гвардійського кавалерійського корпусу. Тільки тоді, у генеральському званні, Миколу Сергійовича поновили в партії. Корпус Осліковського брав участь у Сталінградській битві, визволяв Білорусію, країни Європи. Саме третій корпус першим вступив на територію Східної Прусії в 1944 році й першим вийшов на з'єднання з союзною армією СІНА на Ельбі в 1945 році.

          Діяльність кавалерії під час Великої Вітчизняної війни якось випала з поля зору військових істориків. Піхота, танки, літаки - про це всі ми чули, читали, бачили, а от кавалерія відійшла на другий план, хоча кількість і значимість цих військ була немалою. Скажімо, лише 3-ій корпус Осліковського по штату мав понад 19 000 бійців, 16 000 коней, 128 легких танків, 44 бронемашини, 136 гармат, 128 мінометів. А таких корпусів у 1942 році на фронтах було 17! Використовувалися вони досить активно - мобільність кавалерії дозволяла наносити контрудари по флангах і тилах ворога, розвивати наступ після прориву оборони, переслідувати відступаючого противника.

          Після війни, з 1946 року, Микола Осліковський переїхав до Москви і став начальником Вищої кавалерійської школи. Коли в 1953 році кавалерія як самостійний рід військ була ліквідована, головним у житті нашого земляка стає ... кіно.

          Ще в ті роки, коли Осліковський був начальником кавалерійської школи, його кілька разів залучали як консультанта до справ кінематографії. Захоплення історичним кіно прийшло відразу і надовго: генерал поринає в книги і мемуари, архівні та музейні фонди. Якось він навіть сказав: "Якби мені було дано друге життя - я присвятив би його історичному кіно". За 25 років нашому земляку довелося бути консультантом понад 100 фільмів, у яких зняті батальні сцени. Друзі і знайомі між собою по-доброму називали Миколу Сергійовича "Генерал від кінематографії".

          Опубліковано у: "Є!" від 25.09-1.10.2000

на початок сторінки