|
Сергій Єсюнін (м. Хмельницький) |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Зіньків - колись одне з найбільших міст Поділля, а нині просто велике село, добре відоме в нашій області та за її межами. Хто з нас не чув про зіньківських гончарів, зіньківську ковбасу, зіньківське пиво (на жаль, пивзавод, заснований ще 1888 року, тепер не працює, сподіваємося - тимчасово)... Але славиться Зіньків ще й своєю багатою історією та памятками старовини. До наших днів тут збереглися деревяна Михайлівська церква XVІІІ століття, костьол Св. Трійці 1750 року, деякі містечкові будинки ХІХ століття, а також рештки могутнього замку. Найперша згадка про Зіньків датується 1404 роком. У 1431-му польський король Владислав Ягайло віддав село та його околиці у володіння подільському воєводі Петру Одровонжу. Саме Одровонжі, оселившись у Зінькові, незабаром доміглися для нього від 1444 року статусу міста, а від 1458 року (при Андрійові Одровонжеві) й - магдебурзького права. За ним Зіньків отримал самоврядування і власне судочинство. До того ж, магдебурзьке право регулювало діяльність купецьких гільдій і ремісничих цехів, сприяло розвитку торгівлі, будівництву міських фортифікацій. Тому, не дивно, що саме в ті роки, у середині XV століття, Одровонж і місцеві міщани спорудили у Зінькові замок, який став одним з найважливіших у мережі подільських фортець, що чинили опір татарським навалам. Він розташовувався на високому місці, що виходить з одного боку над глибокою й широкою долиною річки Ушиці, а з іншого боку - над глибоким яром. План замку - рівнобічний трикутник, боки якого мали по 85 метрів завдовжки. На кожному розі трикутника були великі шестигранні башти, дві з них -триповерхові, одна - чотириповерхова. Південна вежа належала до типу так званих башт-донжонів, тобто головних башт, які мали можливість захищатись окремо, до останнього. Між двома баштами, що височіли над долиною Ушиці, стояв великий триповерховий будинок, зовнішня стіна якого слугувала за фортечний мур. Інші два боки теж були прикриті десятиметровими мурами. Посередині, з боку міста, замок оточував глибокий рів, через який було перекинуто підвісний міст. Від колись могутньої фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини - південної башти (на висоту одного поверху) та чотирьох казематних приміщень під фундаментом західного муру. Вражає товщина стін вежі - до 3,5 метра! Але найбільше дивує, що замок зазнав руйнації не з плином часу, та не під час бойових дій. Його знищили наприкінці XIX століття за рішенням... місцевої селянської громади. Почалося з того, що у 1872 році державна люстраційна комісія передала замок в гарному стані зіньківській селянській громаді. Деякий час у замковому будинку розташовувалася "станова квартира" (стан - поліцейський округ): на першому поверсі була канцелярія станового пристава та приміщення для поліцейських урядників, середній поверх винаймав пристав під помешкання для своєї родини, а на верхньому був влаштований... город із квітником, бо, як розповідали люди, даху у третього поверху не було, й тому всю його поверхню засипали землею. Згодом по Зінькову хтось поширив чутки, що замкові башти от-от мають обвалитися й загрожують костьолу та іншим будинкам, котрі стоять під горою. "Станову квартиру" звідти забрали, а селянська громада вирішила розібрати замкові мури. Місцевий уряд розпродував каміння із замку, а потім ті руїни, що залишилися, продали одному селянинові за 200 рублів з правом "забрати із замку все, що йому знадобиться". Він й розібрав рештки замкових споруд й навіть почав викопувати каміння з фундаментів. Якби не київський історик Орест Левицький та подільський краєзнавець Є.Сіцінський, які у 1898 році на власні очі побачили ті "розкопки", то від зіньківського замку не залишилося би й камінчика. Історики порушили це питання перед владою та вмістили у журналі "Киевская старина" замітку під заголовком "Истребление древнего замка в Подолии". Розбір каміння припинили, але вже надто запізно. Від замку залишилися вже вище згадані рештки південної вежі. Ось так й втратили зіньківчани одну із старовинних пам'яток історії. Опубліковано в: "Є-Поділля" №17 від 28.04.05 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||